«Єдиний Центр» закликає владу не підігрувати радикалам по обидві сторони кордону

«Єдиний Центр» закликає владу не підігрувати радикалам по обидві сторони кордону

Закарпатська обласна організація політичної партії «Єдиний Центр» заявляє, що будь-які розмови про розміщенні на території краю моніторингових місій ОБСЄ – це підігрівання радикалам по обидві сторони кордону.

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

Про бруд газет і сіль землі
2009-06-30 12:45:00

Про бруд газет і сіль землі

Нещодавно було відзначено День журналіста. Промови на урочистостях мають свої канони, і це правильно. В області працює чимало чесних і професійних журналістів, за чиїми публікаціями слідкуєш з неослабним інтересом. Але на цьому фоні не можна не сказати і про тривожні тенденції, котрі стають все сильнішими. У закарпатській пресі нині ведеться дуже брутальна війна усіх проти всіх. І, на жаль, з кожним місяцем вона тільки зростатиме. Бо наближаються президентські вибори, котрі в Україні традиційно супроводжуються брудом, компроматом, інсинуаціями.

 

Якщо у попередні роки закарпатська преса все ж таки витримувала бодай певні етичні стандарти, то нині відбувається її загальне сповзання до рівня окремих загальнонаціональних видань. Чимало газет стають школами лихослів’я, п’ятихвилинками ненависті, справжніми брудометами, які гидко взяти в руки.
Тому дивно чути нарікання журналістів, що падають тиражі, зростають повернення непроданих примірників з торгової мережі, що закарпатці перестали читати, а тим більше передплачувати пресу. Та це відбувається саме тому, що її рівень за останній рік-два різко впав. Коли політичні опоненти порівнюються з усіма існуючими і неіснуючими тваринами, коли їм бездоказово приписуються усі смертні гріхи, то це не політична журналістика. Це точно такий же сурогатний фальсифікат, проти якого ми вперто боремося на продовольчому та й на промтоварному ринках. Хто буде добровільно непотріб і труїтися ним?

 

Закарпатці мають стійкий імунітет до газетного бруду. Наша політична культура доволі міцна, її тривала традиція сформувалася ще у досить демократичну чехословацьку добу. Тоді журналістські стандарти було закладено провідними громадсько-політичними діячами усіх тодішніх таборів. Практично всі ці діячі були засновниками, видавцями, головними редакторами чи принаймні дописувачами різних газет.


Ремесло журналіста було почесним і асоціювалося з узятими на себе певними моральними зобов’язаннями. Ці зобов’язання стосувалися перш за все читачів – доносити до них об’єктивну, неупереджену інформацію. Нині же ситуація принципово змінилася. Зумовлене тривалою системною кризою загальне падіння інтелектуального і морального рівня суспільства відображається перш за все на журналістиці. Замість достовірного викладу політичних реалій і їхнього фахового аналізу тепер маємо розбурхані емоції – переважно нездорові.

Одним з численних прикладів цього є коментарі з приводу відставки В.Балоги з посади голови Секретаріату Президента. Скаже зразу, що її дуже важко коментувати, не маючи належної інформації, не знаючи першопричин цього, без сумніву, дуже непростого для Віктора Івановича кроку. Якщо міркувати логічно, до такого рішення його могла підштовхнути лише ситуація, яка почала виходити з-під контролю, а також неадекватність у вчинках найближчого президентського оточення.

 

Так, відставка – крок неординарний, і тут є про що поговорити. Відставка традиційно є протестом, спробою переломити якусь нездорову ситуацію. Часто це останній аргумент політика, його намір покращити стан справ у суспільстві ціною власної кар’єри. Згадаймо хоча би пам’ятну ще багатьом добровільну відставку Е.Шеварднадзе з посади міністра закордонних справ, коли він попереджав про майбутній переворот ГКЧП.


Що ж до В.Балоги, то ніяких поважних версій навіть не стали обговорювати. Газети найрізноманітніших настроїв одразу зайняли упереджену позицію і одностайно накинулися на того, хто зробив мужній крок. Це не журналістика, а звичайне цькування. Забуто головний постулат журналістської етики: наводити точки зору усіх конфліктуючих сторін, давати можливість висловитися усім, нікого не перекручувати, подавати читачеві не викривлену, а реальну картину. Замість статей пішли відверті пасквілі, замість аргументів – образи і просто брутальні лайки.

 

Замовники всього цього бруду прекрасно відомі. Дехто з них місцевий, багато ж чого ініціюється взагалі з Києва. Дивує не це, а те, як легко повелися на дане замовлення наші журналісти. Де їхня самоповага і елементарний здоровий глузд? Адже замовники приходять і уходять. Журналістська же репутація напрацьовується роками і десятиліттями, а втрачається в результаті однієї-двох брудних публікацій. Нам усім жити тут, в цьому краї і дивитися одне одному в очі. В якого Сірка позичатимуть їх нинішні інформаційні кілери вже через кілька місяців, коли все уляжеться, увійде у спокійне русло? Каламуть завжди лягає на дно, і лишається чиста правда. А ще лишається пам’ять про тих, хто цю каламуть створював.

 

Найприкріше, коли до подібних справ залучають ще зовсім зелену молодь, котра тільки-но прийшла у журналістику і не має ще жодного імунітету. Суспільству потрібне очищення. Початися воно може саме з журналістів. У Євангелії є слова про носіїв духу як про сіль землі: якщо ця сіль втратить силу, смак, то чим солити простим людям? Закарпаття вже майже втратило Солотвинський рудник, тепер втрачає і духовну сіль. То чи варті такої дорогої ціни ті скороминущі і дуже сумнівні виграші, котрі досягаються брудними публікаціями?
 

Олексій Кіндрат Газета "Новини Закарпаття"

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"