Заява фракції Єдиного Центру у Закарпатській обласній раді

Заява фракції Єдиного Центру у Закарпатській обласній раді

Фракція Єдиного Центру виступає категорично проти будь-яких спекуляцій на мовній темі в освітній реформі. Так само, як і наші західні сусіди, ми вважаємо, що знання державної мови є одним із головних ідентифікаторів належності до держави.

Публікаціявсі друкуватиДрукувати

Віктор Балога: Влада та опозиція не чують один одного і займаються дурницями
2012-12-18 15:58:00

Віктор Балога: Влада та опозиція не чують один одного і займаються дурницями

Після складення повноважень міністра Ви в соцмережі написали, що починаєте все з чистого аркуша. Чому так? Який післясмак залишила робота міністром в уряді Азарова? Чому навчились на цій посаді?

 

Для мене перебування на посаді важливе лише з точки зору коефіцієнту власної ефективності. Чим вищий – тим довше є сенс працювати. Інші мотиви нецікаві, і тому не для мене. Свого часу пішов із Банкової, тому що далі робити безнадійну справу, якою вважав другу каденцію Президента Віктора Ющенка, просто не захотів.

 

Щось подібне відбулося і цього разу. Мені пропонували високу посаду в уряді ще в березні 2010-го. У день голосування (тоді, хто забув, уряд призначався Верховною Радою) я проїхав повз будинок парламенту на крейсерській швидкості. Відчув, що не маю чіткого розуміння свого місця і ролі в новому Кабміні. А без цього сідати в міністерське крісло марно.

 

Президент наполягав, щоб я все-таки увійшов в уряд. Ми з ним кілька разів зустрічалися. Для мене було важливо почути від Глави держави, що Кабмін, як і вся нова влада, займатиметься реформами і матиме для цього всі необхідні повноваження. Крім того, Президент підтвердив мені, що Україна продовжить рухатися в Європейську Унію.

 

Зрештою, погодився і став міністром. В МНС провели внутрішнє реформування. Домоглися прийняття Верховною Радою Кодексу цивільного захисту. Підготували законодавчі акти з дерегуляції підприємницької діяльності, звільняючи бізнес від тиску контролюючих органів в системі МНС. Повністю підготовлена до впровадження система екстреного виклику 112, працювали з американськими урядовими структурами і провідними фірмами. Протиснули відповідний закон. Навіть бюджетний рядок на систему 112 був передбачений, правда, заявлених на реалізацію цього проекту півмільярда гривень МНС так і не одержало.

 

І з європейським вектором якось не складається. Україна все більше віддаляється від Європи і, в широкому розумінні, західних цінностей. Натомість знову замаячила перспектива увійти в структури, за якими проглядається контур нового Радянського Союзу. Хоча більшість українців і далі обстоюють курс на Європу. Тому урядовий майданчик для мене втратив актуальність. Однак не скажу, що маю якийсь поганий післясмак. Адже багато необхідного для країни зроблено мною особисто, хоч розказувати про це вважаю нескромним. Зрештою, два роки в уряді – це роки нового досвіду, який зайвим не буває.  

 

А парламент справді для мене є чистим аркушем. І не тому, що не знаю, як він працює, адже вже був народним депутатом. А тому, що і часи нині інші, і політична конфігурація відмінна навіть від тієї, яка була ще рік тому.

 

Чи не варто і країні все почати з чистого аркуша? Як це зробити? Хто це може зробити?

 

Історію, навіть учорашню, нікуди не відкинеш. Хоча я розумію, що ви маєте на увазі. Напевно, вас не задовольняє існуючий стан справ в країні. Мене він також повністю не задовольняє. Навіть так: здебільшого не задовольняє.

 

Проте долю країни творить її народ, і ніхто інший. Отже, у наших внутрішніх проблемах – від якості влади до товщини гаманців, від сили держави до відчуття суспільного спокою – заслуги чи втрати є лише нашими власними результатами. Буде народ мудрим, активним, діяльним, небайдужим – значить, Україна йтиме вперед, розвиватиметься. Буде навпаки – і матимемо нові підстави для невдоволення і протесту.

 

Зараз країна отримала нову Раду, скоро буде новий уряд. Що зміниться для країни в цілому?

 

Позитивним є вже те, що політичне життя, процеси у владі змінюються. Це означає, що виникають нові можливості і для суспільства, і для еліт, та й для всієї держави. Інша річ, чи будуть використані ці можливості, чи після нетривалого сплеску суспільної та політичної активності ми знову застрягнемо в болоті, яке деякі партійні ідеологи називають стабільністю.

 

Багато залежить від політичних сил, представлених у парламенті. Причому і від правлячої партії, і від опозиції. Поки вони явно не чують один одного і займаються дурницями. Звісно, можна довго кепкувати з поганої української Прем’єра Азарова, але треба також і розуміти, що в Раду обирають не для стьобу, а для законодавчої роботи. Так само на іншому фланзі вже потрібно зрозуміти, що продавлювання рішень кулаками або через політичну корупцію – це в першому випадку дикунство, а в другому є злочином перед суспільством і країною.

 

Владі і опозиції треба шукати об’єднавчу платформу. Такими можливостями бачу, насамперед,  спільні зусилля на європейському напрямку, де за останні півтора року в нас набралася купа проблем.

 

Якою має бути стратегія і тактика нинішньої опозиції? Цю систему можна змінити лише революційним шляхом чи можливий еволюційний?

 

Запитання дещо не за адресою, бо я не в опозиції, втім, як і не у провладній фракції. Однак переконаний, що опозиція зобов’язана діяти відповідально і зосередитися не на створенні «героїчної» телевізійної картинки, а на державних пріоритетах. Щоправда, складається враження, що поки до цього руки не доходять ні в кого.

 

Щодо зміни системи і революції, то тут треба пам’ятати, що і за Президента, і за новий парламент голосували мільйони людей. Ніхто не має права заборонити якомусь мешканцю Горлівки підтримати Партію регіонів, так само як і нікому не дозволено відбирати у жителя Києва голоси, віддані за опозиційного кандидата. Політична палітра у владі зараз загалом така, яку її визначило суспільство. Тому і її зміна має відбутися лише через вибори. Революції – це крайній вияв суспільного протесту, для чого потрібні дуже серйозні причини. Зараз я таких гострих підстав не бачу, однак із цього не випливає, що вони не можуть скластися чи навіть виникнути спонтанно.

 

Як змусити українців перестати красти – чи є у Вас рецепт?

 

Відповідь на це запитання може потягти на десяток докторських дисертацій. Адже в корені всеосяжного крадійства лежить багато соціальних, економічних, історичних чинників. Українці взагалі схильні наслідувати старших. Якщо згадати, що за Радянського Союзу, а це всього якихось два-три десятки років тому, цупили всі і все (різниця тільки в розмірах і покаранні), то ця традиція ще достатньо живуча в суспільних звичках.   Зверніть увагу на таку невідповідність: суспільство вимагає від чиновників не брати хабарів і жити чесно, але при цьому спокійно сприймає, як люди тягнуть хто що може з офісів, підприємств чи полів. Не можна обурюватися поборами даішників і водночас за власне порушення правил пропонувати «командир, давай домовимося».

 

Водночас українцю притаманно брати приклад із тих, хто вище за статусом. Простіше кажучи, поширене негласне правило: якщо начальник краде, то й мені не гріх. І різниці немає - це бюджетні мільйони чи мішок зерна з фермерського елеватора. Тобто не стане об’єкта наслідування, коли цуплять «сильні світу», то й решта остерігатиметься.   

 

Головною причиною тотального злодійства, як на мене, є бідність і подвійні стандарти, коли покарання настає далеко не для всіх. Якщо влада і правоохоронна система єдиним критерієм відповідальності встановить тільки закон, і країна виборсається зі злиднів – тоді крастимуть менше. Грузія – близький і зрозумілий нам приклад для наслідування.

 

Чого країні очікувати у 2013 році? Яким він буде? Чи зможе Україна впоратися з кризою? Які виклики постають у зв’язку з цим перед країною?

 

Прогнози – річ часто невдячна, бо події часто набувають несподіваного повороту. Однак деякі тенденції на наступний рік можна окреслити.

 

Насамперед відзначу, що не очікую якихось економічних проривів. Для них просто немає підстав. Економіка за нинішнього економічного курсу здатна лише мінімально підтримувати існуючі показники. Програми розвитку відкладаються на невизначений час. Навіть той розмір дефіциту держбюджету, який визначив уряд – це колосальна сума, насправді він буде більшим. «Рватиме» скрізь. Державна скарбниця порожніє, золотовалютні запаси тануть. Дешевих кредитів, якими є, у першу чергу, позики МВФ, нам не дадуть. Співпраця з Фондом зараз це вже не економіка, а політика, а з цим у нас проблеми.

 

Крім того, криза в українському варіанті – це не лише зовнішній вплив негативних світових процесів, а й наслідок внутрішньої неефективності економічної моделі, помноженої на корупцію і величезний, під 50 відсотків, тіньовий сегмент. Тому головний економічний виклик – знайти можливості зберегти хоча б те, що маємо на сьогодні. Та навіть із цим впоратися буде дуже непросто.      

         

Як тоді Україні краще поводитися у зовнішніх відносинах, куди схилятися? Ви за євроінтеграцію, однак влада постійно демонструє відхилення від європейського курсу. Чим це може загрожувати країні?

 

У зовнішніх відносинах треба поводитися згідно з цінностями і правилами того полюсу, якого прагнемо досягти. Якщо йдемо в Європу – то слухати, що нам кажуть у європейських столицях, і виконувати ці настанови. Бо це потрібно не їм, а нам. Це Україні треба змінювати законодавство, проводити реформи, вчитися жити за законами, а не якось інакше.

 

Натомість з владних кабінетів нерідко можна почути обурення, мовляв, не треба нам вказувати. Але це призводить лише до того, що з нами не хочуть розмовляти, бо говорити з глухим - то гаяти час і сили. Тому й почав Київ звертати погляди на Схід. І ще нічого, коли це Індія. Гірше, коли це Росія з її Митним та іншими союзами, бо мати з нею справу – то наражатися на ризик поглинання в нову імперію, які завжди закінчували крахом. Адже Росія і через понад два десятиліття не змогла змиритися з існуванням незалежної України. І поки немає найменших підстав думати, що вона зробить це в осяжному майбутньому.   

 

Яка реальна загроза того, що Україна таки може опинитися в Митному союзі? Що може схилити Президента в бік Росії?

 

Не хочу вірити в те, що законно обраний Президент України добровільно віддасть частину національного суверенітету в зовнішнє управління. Однак якщо це станеться (а імовірність існує), то підписану угоду про вступ до Митного союзу треба буде ратифікувати Верховною Радою. Особисто буду проти цього. Гадаю, парламент, який вже пройшов через процедуру яєчного схвалення Харківських угод, зможе не допустити небажаного для України сценарію. Адже не на схід від нас пролягають наші дороги, а в Європу.  

 

Чи піде влада на поступки у справі Тимошенко-Луценка?

 

Здається, вже всім очевидно, що вони опинилися за гратами з політичних причин. Їхнє ув’язнення було неприпустимим і нелогічним з багатьох міркувань. Слідство було упередженим, судовий вердикт – непереконливим, і вся ця історія має ірраціональний вигляд. Особисто я співчуваю і пані Тимошенко, і Юрію Луценку,  і цьому співчуттю зовсім не заважають наші колишні політичні суперечки і протиріччя. Колонія для будь-кого є важким ударом по особистості, здоров’ю, характеру. Нікому такого не бажаю.

 

Для мене головне в цій історії, що закладено трагічний і помилковий для країни, її перспективи прецедент. Через це кримінальне переслідування весь цивілізований світ знає, що в моїй країні в колонію потрапляють за політику. І тому західне співтовариство дедалі швидше дистанціюється від держави, де порушуються базові права людини, зокрема, на справедливе правосуддя.

 

Влада справді може випустити Тимошенко і Луценка на волю. Оскільки і «посадка» була політичною, то і звільнення стане суто політичним кроком. Мене не переконують посилання на необхідність якихось додаткових законодавчих змін. Президент цілком може зробити це самостійно. Існує достатньо способів оформити цей крок, не порушуючи закону.   

 

Президентська кампанія 2015 року вже розпочалася. Якою вона буде?

 

Мабуть, вам відомо щось потаємне, бо мені поки не видно ознак того, що в країні йде кампанія з виборів Президента, до яких ще понад два роки. Різні навколополітичні теревені не є для мене такими ознаками.

 

Як змінюється українське суспільство за Президента Януковича?

 

Українське суспільство змінюється незалежно від того, хто в країні Президент. Інша річ, з яким знаком – «плюс» чи «мінус» - ці зміни. Однак у будь-якому разі не можна і позитиви, і негативи пов’язувати лише з іменами тих, хто займає першу посаду. Чинників і в розвитку суспільства, і в його стагнації безліч, і Президент може бути лише одним із них, але не головним. Суспільна сила все одно більша за повноваження і можливості президентів, якими б великими вони не були.

 

Взагалі ж суспільство врешті-решт стає таким, яким хоче себе бачити. Коли корисливість, заздрість, обман стають домінантами бодай в одному прошарку, завжди досить високий ризик того, що це, як іржа, перекинеться на всі суспільні цінності. Тобто хочуть всі українці бути сильними, поважними, відкритими, щирими людьми – таким треба ставати кожному окремо. Отже, завжди потрібно починати з себе. 

 

Яким зараз є суспільство і яким воно буде за кілька років?

 

Українське суспільство має свій набір вад і переваг, як і німецьке чи, скажімо, американське. Точний зріз вам дадуть соціологи, політологи, фахівці з гуманітарних досліджень. Думка політичного діяча завжди буде дещо упередженою, бо політика – це ідеологія, а ідеологія, у свою чергу, визначає кут зору на суспільні процеси. І нерідко градус цього кута може давати викривлену картину. Тому не думаю, що мої уявлення на цю тему наскільки важливі читачам вашого видання.

 

Чи можливий розкол України на дві держави, як свого часу Молдови і Грузії?

 

Якщо ви маєте на увазі Придністров’я і Південну Осетію, то вважати їх незалежними державами і суб’єктами міжнародного права не можна. Напевно, вас турбує імовірність повторення чогось подібного в Україні. Не думаю, що в нас можливі такі сценарії. У нас суттєво інший набір внутрішніх стримуючих чинників – політичних, економічних, національно-етнічних, географічних – які створюють внутрішні баланси. Зрештою, є ще і Партія регіонів, яка має владу по всій країні і не хоче її втратити, а отже, не допускатиме розколу.

 

Чи зацікавлена в цьому Росія? Хто від цього виграє, а хто – програє?

 

Звісно, Росія у своїх неоімперських прагненнях була б явно не проти перетворити Україну на один із суб’єктів федерації. Це вирішувало б для Кремля низку масштабних геополітичних і геостратегічних завдань. Відповідно, позбавляла б нас усіх Батьківщини. Заковика в тому, що цього не хочуть Україна і українці. Нам треба зміцнювати свою незалежність і суверенітет на міжнародній арені. В цьому буде запорука існування самостійної України на довгі роки.   
 

 

Друкований варіант цього інтерв‘ю буде надруковано у "Газеті по-українськи" від 20.12.2012 року

Останні публікаціївсі

Газета "Єдиний Центр"всі

Газета "Эдиний Центр"